Василь Макух (реферат з історії України, політології, українознавства)

by

ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

5 листопада 1968 року Василь МАКУХ вчинив на Хрещатику самоспалення на знак протесту проти колоніального становища України та окупації Чехословаччини. МАКУХ ВАСИЛЬ ОМЕЛЯНОВИЧ народився 14 листопада 1927 в с. Карів Рава-Руського, нині Сокальського р-ну Львівської обл. у селянській національно свідомій родині. Під впливом батька та сусідів Миколи і Петра Дужих (перший — довголітній віцеголова “Просвіти”, другий – відомий публіцист, редактор журналу ОУН „Ідея і чин”, обидва — провідні члени ОУН, близькі співпрацівники Романа Шухевича в УПА та УГВР) 1944 р. вступив до лав УПА, служив у військовій розвідці. У лютому 1946 в бою був поранений у ногу і схоплений НКВД. Засуджений на 10 р. ув’язнення і 5 р. заслання. Карався в таборах Мордовії.

На засланні в Сибіру познайомився артисткою Лідією Іванівною Запарою, яка була інтернована з Німеччини і в 17-річному віці ув’язнена на 10 р. та мала ще 5 р. заслання за те, що під час німецької окупації разом з мачухою брала участь у концертах агітбригади. Було, що Лідія захворіла на сепсис – Василь відніс її до лікаря. Лідія звільнилася на два роки раніше від Макуха, писала йому листи. Він був людиною доброго виховання, культурний, всебічно ерудований.

Василь Макух мав заборону після звільнення проживати в західних областях України, тому поїхав до Лідії в Дніпропетровськ. Добудував хату її бабусі на вул. Пожежна, в районі „Амур-піски”, але довго не одружувався. Казав: „Усе одно рано чи пізно віддам життя за волю України, тож навіщо сім’ю заводити?”. Таки одружився. 1960 народилися дочка Оля, 1964 – син Володимир.

В.Макух працював у шкідливому цеху вогнетривів заводу „Промцинк”, у нього підвищився тиск. Тоді він улаштувався слюсарем складних механізмів та приладів у механічному цеху. Пішов у 9 клас вечірньої школи, закінчив десятирічку. Поступив на педагогічний факультет університету, але його швидко виключили за те, що приховав від приймальної комісії судимість. Вчився самотужки, сподіваючись відновитися на вечірньому чи заочному відділенні, але й цього не дозволили.

Макухи віддали своїх дітей в український дитсадок і школу. Діти скаржилися, що однолітки насміхаються з них через те, що розмовляють українською мовою, дражнять їх „бакланами”, а вчителі їх не захищають. Макуха обурювало, що в козацькому краю, на березі Дніпра, не чути української мови.

До Макуха приїздили приятелі, він їздив у Галичину, зустрічався з колишніми соратниками.

У січневому числі журналу „Вітчизна” 1968 р. був опублікований роман „Собор” Олеся Гончара, який дуже схвилював Макуха. Його обурювала голобельна критика роману в пресі, а ще вразив факт окупації Чехословаччини військами Варшавського договору 21 серпня. Тоді Макух говорив дружині, що готовий пожертвувати собою задля вільної України, майбутнього дітей.

У жовтні 1968 р. Макух узяв відпустку і поїхав до сестри на Львівщину. Перед від’їздом сказав дружині та дітям: „Якщо зі мною щось станеться, то знайте, що я вас усіх дуже люблю”. Коли Макух збирався від’їздити від родичів, племінниця Ярослава Осмиловська зауважила, що він запаковував трилітрову банку. Пояснив: „Та це сусідка дала соку на гостинець”. Поїхав не додому, а в Київ.

Є неперевірені дані, що Макух мав з кимось зустрітися в Києві, що напередодні річниці Жовтневої революції готувалася акція протесту проти окупації Чехословаччини, однак хтось видав організаторів і їх заарештували.

Серед дня 5 листопада 1968 року на Хрещатику, біля будинку № 27, неподалік Бессарабського ринку, Макух облився бензином і підпалив себе. Біг у напрямку нинішнього Майдану Незалежності і вигукував: „Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!” Люди з жаху розбігалися, міліціонери, яких було багато на передсвятковому Хрещатику, намагалися гасити його.

Непритомним Макуха відвезли в лікарню, де він 6 листопада помер від несумісних з життям опіків (обгоріло 70% шкіри). За годину до смерти прийшов до тями. „Вы же осиротили детей”, – казали лікарі. Макух відповів: „Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі сироти. Нині Україна сирота…”.

Коли вдова з кумом Іваном Цибухом приїхала забрати тіло, то вони опинилися під щільною опікою, щоб ні з ким не спілкувалися. Похорон на кладовищі селища Клочко в Дніпропетровську відбувся під пильним наглядом КГБ. Людей, які прийшли на похорон, фотографували і ретельно переписали.

Три місяці вдову викликали на допити в КГБ, щоб з’ясувати, з ким Макух спілкувався. Вона лише пояснювала, що він був чудовою людиною і добрим сім’янином. Її вигнали з роботи кухаря, кілька років не могла ніде влаштуватися. Щоб прогодувати дітей, мусила продавати речі з хати. Сестру Василя Макуха, Параску, яка жила на Львівщині, вже 7 листопада викликали в райвідділ КГБ. Вона повернулася з пошкодженими легенями, харкала кров’ю, через два роки померла.

У засобах масової інформації України ніяких повідомлень про самоспалення Макуха не було. Іноземні ж інформагентства з подачі анонімного самвидаву повідомили: „Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти совітського комуністичного режиму, поневолення українського народу і аґресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед безпрецедентним і мужнім вчинком схиляє голови вся світова спільнота”.

Семеро москвичів запротестували проти окупації Чехословаччини на Красній площі в Москві 25 серпня 1968 року. Українець Василь Макух спалахнув 5 листопада 1968 року. Чеський студент Ян Палах вчинив самоспалення на Вацлавській площі в Празі 16 січня 1969 року…

Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих у травні 2006 р. вшанувала Макуха і клопочеться про присвоєння йому звання Героя України посмертно.

Бібліоґрафія:

Пам’яті героя (про В.Макуха) // У боротьбі за волю України. Кн. 2. – Львів, 2003. – С. 75-78.

Сергій Довгань. Вогонь протесту. Самоспалення Василя Макуха у 1968 році на Хрещатику освітило радянські злочини. – Україна молода, 2004. – 5 червня.

Геннадій Сахаров. Забутий герой України. – Українська газета, № 21 (69), 2006. – 1 червня.

Микола Нечипоренко. Смолоскипом осяяв Хрещату дорогу. – Сільські вісті, № 64 (17895), 2006. – 6 черв.

Надія Гармаш. Він сподівався, що Україна прокинеться… – Слово Просвіти, ч.38 (363), 2006. – 21 вересня. – С. 7, 10.

Василь Овсієнко

Харківська правозахисна група, 9.06. 2006. Останні виправлення 10.09. 2006. Знаків 6.081.

За виданням:

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина ІІ. – 517–1020 с. (В.Макух: с. 419-421).

Позначки: , , , , , , ,

Одна відповідь to “Василь Макух (реферат з історії України, політології, українознавства)”

  1. Богдан Львів Says:

    Ціну свободи запитай у мертвих.
    Зокрема таких, як Василь Макуха, який віддав життя за честь України, за власну честь бути людиною, а не рабом-“совком”.
    Честь і Слава!

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s


%d блогерам подобається це: