Декабристи і Україна: деміфологізація історії (реферат з історії)

by

Цей текст, взятий з мінімальними скороченнями звідси, є вдумливим дослідженням (з цитатами документів), якому, щоб стати Вашим рефератом, достатньо Вашого прочитання та кількох невеликих редакторських правок. Але він справді вартий того! Відкривайте – не пошкодуєте!Відомий борець з “украинским сепаратизмом” російський емігрантський історик Н. Ульянов писав:

“Не надо забывать, что РылЪев – декабрист, а декабристскiй заговор, в значительной мЪрЪ, и может быть в большей, чЪм мы предполагаем, был заговором украинско-польским. Эта его сторона наименЪе изучена, но игнорировать ее нельзя”.

Прочитавши таке, я запишався – невже майже за 200 років до майдану помаранчевого ми влаштували ще й майдан на Сенатській? Та й чому б не повірити відомому вченому. Кондратій Рилєєв – автор “Войнаровського”, кому ж як не йому бути провідником українсько – польського плану. Сповнений надій, я почав шукати. Та вже перший документ – протокол допиту Рилєєва охолодив мій пил.

“О существовании тайных обществ в Польше слышал я от Трубецкого. При чем он говорил, что Южное общество через одного из своих членов имеет с оными постоянные сношения, что южными директорами положено признать независимость Польши и возвратить ей от России завоеванные провинции, Литву, Подолию и Волынь. Я сильно восстал против сего, утверждая, что никакое общество не в праве сделать подобного условия, что подобные дела должны быть решены на Великом Соборе. Говорил, что и настоящее правительство делает великую погрешимость, называя упомянутые провинции в актах своих польскими или вновь присоединенными от Польши и в продолжении тридцати лет ничего не сделав, дабы нравственно присоединить оные к России; что границы Польши собственно начинаются там, где кончаются наречия малороссийское, русское, или по-польски, холопское; где же большая часть народа говорит упомянутыми наречиями и исповедают греко-российскую или униатскую религию, там Русь, древнее достояние наше”.

Мда… Обидно, понимаш. Не вийшло з поета – декабриста нашого агента. Виявляється вся Україна – древнее достояние наше. Втім, чого ще варто було чекати від петербуржця? Адже їх погляди відображені в конституції Муравйова:

“Через 20 лет по приведении в исполнение сего Устава Российской Империи никто, не обучившийся русской грамоте не может быть признан гражданином…

…Кочующие племена не имеют прав Гражданских”.

От на півдні -справа певно зовсім інша. Тут головний документ – “Русская правда” Пестеля. Читаю:

“Финляндия, Естляндия, Лифляндия, Курляндия, Белоруссия, Малороссия, Новороссия, Бессарабия, Крым, Грузия, Весь Кавказ, Земли Киргизов, все Народы Сибирские и разные Другие племена внутри Государства обитающие никогда не пользовались и никогда пользоваться не могут самостоятельною независимостью и всегда принадлежали или самой России или же по временам, если не России, то Швеции, Дании, Пруссии, Польше, Турции, Персии и вообще какому-нибудь сильному Государству. Да и на будущая времена, по слабости своей никогда не могут составлять особых Государств; а по сему и подлежат все они Праву благоудобства долженствуя при том на веки отречься от права отдельной Народности. В следствие сего подводятся все вышеназванные страны со всеми племенами в них обитающими под право благоудобства для России и объявляются в удовлетворение оному и на основании оного на вечные времена оставаться имеющими в Составе Российского Государств”

Але можливо, хоч в складі імперії народам буде надане право на самобутність?

“соединяя все сии обстоятельства в общее соображение, постановляется коренным законом Российского государства, что всякая мысль о федеративном для него устройстве отвергается совершенно, яко пагубнейший вред и величайшее зло. Избегать надлежит всего того, что посредственно или непосредственно, прямо или косвенно, открыто или потаенно к таковому устройству государства вести бы могло.”

А Польща? Що правда – то правда, в наслідок перемовин з Польським патріотичним товариством південь, дійсно, був готовий надати їй незалежність. На певних умовах.

“- Чтобы Границы между Россией и Польшей определены были Российским Правительством по правилу благоудобства для России и Польша бы сему определению Границ ни в каком отношении не прекословила и приняла бы оное за неизменный Закон коренной…

-Чтобы между Россией и Польшей заключен был Тесный Союз на мирное и Военное Время; в следствие коего бы Польша обязалась все Войско свое присоединять на случай войны к Российской Армии…”

Навіть внутрішній устрій Польща могла мати лише такий, як і в майбутній Росії. Тобто – формально незалежна, а фактично – колонія.

Та все одно, втрачати частину території без отримання компенсації – це вже занадто. Тому автор тут же продовжує:

“некоторые земли с Россиею ныне смежные, коих необходимо и надобно к России присоединить для твердого установления Государственной Безопасности. Сии Земли суть:

1. Молдавия

2. Те Земли Горских Кавказских Народов России не Подвластных которые лежать к Северу от Границ с Персией и Турцией а в том числе и Западную приморскую часть Кавказа Турции ныне принадлежащую.

3. Земли Киргиз Кайсакских орд кочующих к северу от хребта гор идущего от Бухтарминской крепости прямо к Аральскому морю и

4. часть Монголии, так чтобы все течение Амура начиная от озера Далая принадлежало России”

Чую, що опоненти вже встигли обуритись і підготувати єхидне питання: “А Товариство Об’єднаних Слов’ян?” Було таке. Утворене в 1823 році. Підкреслюю цей момент тому що Південне товариство було створене набагато раніше – в березні 1821 року. Військова знать до числа “словян” не входила – лише молодші, до того ж переважно армійські, а не гвардійські офіцери. Пропагувало товариство “всеслов’янську федерацію”. (В лапках – тому що цей термін взятий з більш пізніх часів. Підхопив ідею Данилевський, одну суттєву правку внісши -стала в нього Росія старшим братом). До її складу мали війти Росія, Польща, Богемія, Моравія, Сербія, Молдавія, Валахія, Далмація, Кроація а також Угорщина і Трансільванія. Окремої від Росії України для об’єднавців не існувало. До 1825 року ситуація в середовищі південних декабристів склалась не з найкращих. Кам,янська управа сильно зменшилась і людей для майбутнього виступу просто не вистачало. Тоді васильківці дізнались про існування товариства і вирішили запропонувати йому об’єднання. Безпосередньо перемовини вів М.П. Бестужев-Рюмін. Васильківці були дуже зацікавлені в успіху – їх візаві були люди рішучі, честолюбні та відважні, і водночас цілком керовані. Як випливає з показів і самих “слов’ян” і Бестужева-Рюміна це були потенційні царевбивці, “спецназ”, який мав бути знищеним після виконання завдання. “Старші брати” пояснили неофітам, що їх федеральна ідея – далеке майбутнє, а зробити щось для того, щоб в Росії було краще сьогодні треба вже зараз. При цьому самі члени Південного товариства з певним острахом споглядали радикалізм “слов’ян” та похмуро жартували: “Собак славян надо держать на цепи”

По закінченні об’єднавчих нарад Бестужев-Рюмін наказав надати йому список членів Товариства і особисто помітив в нім прізвища потенційних царевбивць. На слідстві він буде твердити, що ідею замаху висували самі “слов’яни”. Лише після чисельних очних ставок зізнається в авторстві поміток (разом з “слов’янськими” посередниками Горбачовським та Свиридовим).

Про справжнє відношення Бестужева-Рюміна до “слов’ян” свідчать його зізнання на допиті

“я из “славян” пятой доли не знал, ибо видел их толпою, и то только три раза”, “как “славяне” были многочисленны и незначащи, то разделя их на управы, я не давал себе труда узнавать поименно членов, предполагая в случае нужды снестись с начальниками управ”

Не можна не погодитись з висновком Нечкіної:

“Бестужев смотрел на членов Общества соединенных славян как на орудие революции, пушечное мясо – и в ходе “объединительных” совещаний ловко провел “славян”.

Не знайшовши й тут “українського сліду”, вирішив я заглянути в часи більш давні. Однією з переддекабристських організацій був “Орден русских рыцарей”. Відомий чудовий документ, під назвою “Пункты преподаваемого во внутреннем Ордене учения”. Ось деякі з них:

“4. Конечное и всегдашнее истребление имени Польша и Королевства Польского и обращение всей Польши, как Прусской, так и Австрийской, в губернии Российские.

5. Присоединение Венгрии, Сербии, всех славянских народов к России.

6. Изгнание Турков из Европы и восстановление греческих республик под протекторатом России.

12. Переселение половины жидов из Польши в ненаселенные губернии России и обращение их в веру

30 сочинение проекта выгодной войны против Персиян и вторжения в Индию.

31 рассеяние донских казаков.

40. Присоединение Норвегии к России.”

Інколи не буває нічого більш сумного, ніж історична стабільність. Російська демократія закінчується там, де починається національне питання. Так було на початку 19-го сторіччя, так є на початку 21-го.

Позначки: , , , , , , , , , , ,

Одна відповідь to “Декабристи і Україна: деміфологізація історії (реферат з історії)”

  1. Богдан Гордасевич Says:

    Досить важлива тема історичного характеру для аналізу сучасних стосунків України і Росії

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s


%d блогерам подобається це: