Володимир Мономах (реферат з історії України, українознавства)

by

Більше – тут: Лицарі Нації: Володимир Мономах

Володимир Мономах (1053-1125) – онук Ярослава Мудрого, син великого князя київського Всеволода Ярославича та грецької царівни, дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, звідки й походить його прізвисько.“Поміж давніми князями дотатарського періоду після Ярослава ніхто не залишив по собі такої гучної слави, як Володимир Мономах, князь діяльний, сильний волею, князь, який вирізнявся здоровим глуздом посеред своєї братії, князів руських”, – писав М.Костомаров в 1873 році.

Володимир Мономах (1053-1125) – онук Ярослава Мудрого, син великого князя київського Всеволода Ярославича та грецької царівни, дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, звідки й походить його прізвисько.

Володимир Мономах народився 1053 року, здобув добру освіту, дитячі роки провів у прикордонному Переяславі, де княжив його батько після смерті Ярослава. В той час точилися війни з торками (тюркськими племенами) і розпочалися напади половців. Переяслав найбільше зазнавав набіги кочовників.

Княжич з юних літ брав участь у битвах та походах на степовиків. Уже в п’ятнадцять років він бився у складі руського війська з половцями на Альті (1068 р.), а з 1078 року, коли його батько почав князювати у Києві, отримав Чернігівське князівство і Смоленську землю. Володимиру доводилося допомагати батькові в його боротьбі з внутрішніми і зовнішніми ворогами, він брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення князя Всеволода Ярославовича.

Після смерті батька Володимир Мономах повернувся до Переяслава. Впродовж 1094-1096 рр. він зі своєю дружиною витіснив половців за межі Русі, а 1103, 1107, 1109 та 1111 рр. організував і здійснив переможні походи об’єднаних військ руських князів проти половців. Руські війська доходили аж до Азовського моря і так залякали степовиків, що ті відкочували у степи Південного Уралу.

1097 року Володимир ініціював Любецький з’їзд князів, який запровадив вотчинний спадковий принцип володіння землями і князівствами: “Хай кожен тримає отчину свою і не зазіхає на землі один одного”. Святополк, великий князь київський, та князі переяславський Володимир Мономах, смоленський Давид Святославич, чернігівський Олег Святославич, володимир-волинський Давид Ігорович, теребовельський Василько Ростиславич домовилися припинити міжусобиці, проте князі порушували любецькі домовленості.

Новими спробами Володимира Мономаха та його однодумців примирити князів були наступні з’їзди: Витичівський (1100 року, у селі Витичів поблизу Вишгорода) та Долобський (1103 року, поблизу Долобського озера під Києвом). На Долобському з’їзді Володимир Мономах завдяки пристрасній промові схилив князів до об’єднання і виступу, що принесло руським військам велику перемогу над половцями.

1113 року, після смерті київського князя Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів. Київська верхівка запрошує Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але йде на деякі поступки, зокрема, приймає закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги. Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим “Руської правди” і відомі як Статут Володимира Мономаха.

За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі і на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави. Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Володимир Мономах мав також своїх посадників в містах по Дунаю.

Доба Володимира Мономаха була часом розквіту культури в Русі. У Києві та в інших містах один за одним виростали кам’яні храми, оздоблені настінним живописом та мусією. Зокрема, в той час було збудовано і прикрашено Михайлівський Золотоверхий і Видубицький монастирі у Києві, а також чудову церкву на річці Альті, на місці загибелі князя Бориса.

З ініціативи князя видубицький ігумен Сильвестр уклав на основі писань Нестора, літописця Печерського монастиря, та інших літопиних текстів знамениту пам’ятку давньоруської літератури – “Повість минулих літ”.

А сам князь написав близько 1117 року “Повчання” своїм дітям, яке вміщено в Лаврентіївський літопис. Подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, “Повчання” містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави. Мономах врозумляє своїх наступників бути гідними людьми, виконувати заповіти старших, любити рідну землю. “А над усе не забувайте убогих… і не давайте сильним погубити людину… Також бідного смерда і вбогу вдовицю… Більше всього шануйте гостя, звідки б він не прийшов: чи посол, чи знатний, чи простий, всіх пригощайте… Цим прославиться людина по всіх землях”.

Володимир Мономах зміцнив міжнародні позиції Русі. У “Слові про загибель Руської землі”, літературній пам’ятці XIII століття, що славить її блискуче минуле, Мономаха названо одним з найвідоміших князів, з яким шукали дружби правителі багатьох країн світу, зокрема й візантійський імператор. Дочка Мономахова Марія була одружена з Леоном Діогеновичем з імператорського дому Романа IV Діогена. Сам Володимир був одружений з дочкою англійського короля Гаральда. Народжений від цього шлюбу син Мстислав одружився зі шведською принцесою Христиною, дочкою шведського короля Стейкельса. А візантійський імператор Іоанн II у 1120 році взяв собі за дружину онуку Мономаха, дочку його сина Мстислава.

Помер Володимир Мономах 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового – Мстислава, якому деякий час вдалося утримати в злагоді руські землі й зберігти владу над князями. Але по його смерті 1132 року настав кінець тієї історичної доби, яка знаменувала собою період єдності руських земель під владою Києва як центру могутньої держави. За ним почався період політичної і територіальної роздробленості й занепаду, який довершила монголо-татарська навала.

Позначки: ,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s


%d блогерам подобається це: